Шевченкове слово – відлуння поколінь
Його слово не підвладне часу. Воно крізь бурі й випробування продовжує звучати, будити, надихати. Його голос – у кожному серці, що б’ється за Україну.
Сьогодні у Золочеві, біля пам’ятника Великому Кобзарю, зібралися ті, хто відчуває силу його слів. Учні та вчителі Золочівського ліцею, народна хорова капела «Опілля» під керівництвом Михайла Болюбаша, військовий оркестр Навчального центру Національної гвардії України – усі вони стали частиною цієї глибокої шани, яку ми несемо через століття. До заходу долучився також відділ з питань освіти, молоді і спорту, підтримуючи традицію вшанування національного генія та його невмирущої спадщини.
Священники відслужили панахиду, і здавалось, ніби сама природа затамувала подих. А коли над площею залунали його вірші, коли гриміли слова «Заповіту» й могутньо здіймалася мелодія «Реве та стогне Дніпр широкий», у кожного в очах спалахувало розуміння: Шевченко і сьогодні поруч.
До пам’ятника лягли квіти – не просто знак традиції, а символ подяки тому, хто ще тоді передбачав наш шлях, бачив боротьбу й вірив у перемогу.
Наостанок усі разом заспівали «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни…». Це не просто пісня. Це голос народу. Це молитва. Це обіцянка йти до кінця.
Шевченко не лише у книжках. Він у нас. Він – наш вічний дороговказ.
