«Український весільний обряд як явище народної драматургії» на секції української літератури Золочівської МАН
Дата: 01.12.2020 14:18
Кількість переглядів: 105
Вихованці секції української літератури Золочівської МАН (керівник секції Рибка М.П.) відповідно до навчального плану опрацювали тему «Український весільний обряд як явище народної драматургії», ближче ознайомившись з елементами сільської весільної обрядовості: персонажами (староста, свашки, дружби, дружки, світилки, музики), атрибутикою (вінок, фата, корони, свічки, бокали, нагрудні букети-фаворки), ритуальними діями (плетіння вінка, вбирання гільця, приготування короваю, розплітання коси, поклін, покривання молодої, даризна), весільними образами-символами (калина, барвінок, коровай, рушник, обручки, лебеді). Переглянули ряд відео сучасного весілля з наступним обговоренням. Усім припали до вподоби весільні пісні та наспівки, жваво пройшов обмін враженням від участі в сучасних весільних драмах.
Практичною частиною теми була індивідуальна дослідницька та пошукова робота, а саме: запис з уст родичів, односельців елементів весільних обрядів, що побутували в нашій місцевості в давні часи.
До прикладу:
Вихованка Оксана Гайдар, спілкуючись про весілля зі своєю бабусею, Марією Григорівною Гайдар (1936 р. н.) дізналася, що воно в давнину тривало цілий тиждень і було великою, дуже точно опрацьованою виставою, у якій виступало багато осіб з визначеними ролями. А також зуміла записати з її уст обряд вінкоплетин, який проводився у 1956 році саме напередодні бабусиного весілля. У четвер сходились дівчата на подвір’я молодої, ставали перед порогом хати й співали. Виходила молода й запрошувала їх до оселі. Дружки просили в мами молодої благословення на плетення вінків до шлюбу молодим. Разом із цими вінками, співаючи, виплітали великий вінок на коровай та прибирали гільце (ріжки) для короваю. В кінці вінкоплетин приходив молодий з дружбами й викупляли сплетене. Дівчата переспівувались з хлопцями весільними коломийками.
Особливо урочистим дійством був розподіл короваю і обдарування молодих. Такий елемент весільного обряду своєї бабусі, Марії Василівни Забавко (1953 р. н). вдалося записати вихованці Забавко Юлії. В кінці весілля кожен, хто підходив до столу молодих, співав весільну коломийку й дарував відкрито гроші на спеціально підготовлені дві тарілки. Дружби пригощали короваєм.
Цікавими виявились також індивідуальні роботи вихованок Рибки Тетяни, Гайдар Аліни та Фірак Наталії. Їхні авторські вітання для наречених влучні та дотепні.
Така праця принесла задоволення кожному юному досліднику, оскільки вдалося не тільки записати матеріал, а й обговорити, узагальнити та порівняти з весільною обрядовістю сьогодення. Зрозуміло, що наші часи й обставини зовсім інші й весільна церемонія проводиться по-іншому. Але варто знати, вивчати та намагатись відродити ті старовинні звичаї, обряди та ритуали, які ще пам’ятають старші люди з наших родинних околиць. Адже усе це є складником нашої неповторної та самобутньої національної спадщини.
:Фото 1. Юні дослідники;
фото 2. Весілля 1956 р.)
Керівник секції
Марія Рибка