Відділ освіти Золочівської районної державної адміністрації Львівської області

Відзначення 75-річчя депортації українців у Тростянецькій ЗОШ І-ІІ ст.

9 вересня  2019 року у Тростянецькій  ЗОШ І-ІІ ст. було проведено загальношкільну лінійку з вшанування 75-ї річниці від початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944 – 1951 роках.

Учитель української мови та літератури Сидорович Леся Василівна розповіла дітям про ці події на прикладі своєї родини, адже обидвоє її батьків походять із Лемківщини.
Леся Василівна прочитала свої поезії «Село моє лемківське», «Депортація лемків», виконала пісню «Кед зачали лемків виселяти». Окрім цього, у цей день вона продемонструвала лемківський національний костюм, який вражає барвами та особливою прикрасою на шию – кривулькою (кризою).

Я прийшла до своїх, як приходять у дім до родини.
Як же тепло мені, як радісно тут на душі!
Ті, хто мають стосунок до неньки, до Лемковини,
Не сторонні. Не дальні. Не заздрісні і не чужі.

Ви родина моя. Велика і щира без міри.
Я обличчя ці рідні (хоч багато їх!) упізнаю.
Ми з одного корінчика, пагони спільної віри.
Наші предки жили в Закерзонні, немов у раю.

Тик, жили і жили… До фатального того вигнання.
Депортація – кара, що випала лемкам з небес.
Не змінити минуле. Ми прагнемо просто визнання,
Бо несила нести вже тих зболених спогадів хрест.

То по людськи було?! Та нас просто згребли, як непотріб!
Нині ти ще господар, а завтра – вигнанець в світи…
…Голосили жінки, відкладаючи щастя «на потім»,
І сивіли діди від нежданої тої біди,

І не знали батьки, як нехитрий свій скарб боронити,
Як на воза тісного узяти з собою хоч щось…
І мовчали від страху іще не народжені діти.
Не збагнули ще села – а що ж то таке відбулось?

Вчора в церкву ходив, а сьогодні її підпалили…
Вчора пас ти худобу, а нині під дулом стоїш…
Боже милий! Де взяти на все те ще трішечки сили,
Як не впасти у розпач і вижити, вижити лиш!


…Нас везли у вагонах…не СВ. У товарних вагонах.
Ми губили дітей і втрачали стареньких своїх.
В документах писало, що все то було «по законах»,
А насправді то злочин. А під небом Господнім – то гріх.

І хтось мусить узяти на себе велику провину
За скалічені душі, за смерті, за сльози гірки.
І хтось мусить сказати, за віщо оту Лемковину
У тих жорнах диявольських нелюди терли такі.

Я не помсти жадаю. Я хочу, аби справедливо
На державному рівні нарешті сказали мужі:
ДЕПОРТОВАНО лемків. Насильно. Безжально. Жахливо.
Пошматовано долі і кинуто в землі чужі.

Моє серце від того не стане спокійніше битись,
Я любитиму землю, яку відібрали в дідів.
Але знатиму твердо, що правди побільшає в світі.
Діду Петре, ти чуєш? Ти так того сильно хотів…

Учитель української мови та літератури
 Сидорович Л.В.

 



« повернутися до списку новин